Дводенний вело маршрут по Чивчинських горах


Нитка маршруту: Ворохта – Кривопільський перевал – Ільці – Красник – Зелене – Шибени – Руський діл – г.Роге – г.Керничні – «тиловою дорогою» вздовж кордону до г. Будичівська Велька – г.Чівчін – дорога вздовж р. Чорний Черемош – Буркут – Зелене – Ільці – Верховина (Ворохта)

Кілометраж:
Ворохта – Ільці: 25 км асфальт
Ільці – Шибени: 23 км гравійна дорога
Шибени – г.Керничні: 10 км ґрунтова дорога
г.Керничні – г.Чивчін: 24 км «тилова» дорога вздовж кордону, інколи переходить у стежку
г.Чівчин – с.Буркут: 7 км ґрунтова дорога, є вітровали
с.Буркут – с.Верховина – 37 км гравійна дорога

Всього 126 км

З Києва найзручніше їхати 43 потягом (з Києва відправлення в 19.16, прибуття у Франківськ о 7.02 ) З Івано-Франківська до старту у Ворохті можна доїхати ранковою «Рутою»(потяг № 6405 Ів.-ФpанкІвськ-РахІв, з Франківська о 9.15 , в Ворохті о 12.30)
Можна маршруткою Івано-Франківськ – Ворохта(за умови що Вас не більше двох), або винаймати бус, так вийде швидше, але дорожче.
Від залізничної станції у Ворохті їдемо по добрій асфальтованій дорозі. Невдовзі доїзджаєм до повороту в сторону Говерли, на базу Заросляк, але нам цього разу в інший бік. Тепер дорога починає потроху підніматися вгору, починається підйом на Кривопільський перевал. Перевал має висоту 1013 м. Перевіряєм гальма, і вперед, з вітерцем – дорога йде постійно донизу, аж до повороту в Ільцях на Красник. Тут ми доїжджаєм до Чорного Черемошу, і їдемо вздовж нього більше 20 кілометрів проти течії. Дорога і далі приємно вражає. Добра гравійна дорога, не розмита потічками, не роздовбана лісовозами і проходить паралельно річці, а не по її дну, як то часто буває в Карпатах. Їхати приємно – у будь-який час можна скупатись в Черемоші, по дорозі трапляються магазини, щоправда ніяких кафе чи інших місць, де би можна було пообідати я не зустрів. Долина Чорного Черемошу зберегла автентичну архітектуру, влітку більшість мешканців сіл, що знаходяться в його долині займаються заготівлею сіна, збиранням грибів і ягід. Чи тому що ліс тут почали давно різати і мало що лишилось з старих дерев, чи прикордонний статус території, чи ще щось, але лісопилок на шляху не трапляється. Проминувши села Красник, Зелене, виїздимо в Шибени до прикордонної застави. Перебування в прикордонній зоні обмежене, необхідно мати при собі паспорт громадянина України. Для проїзду далі необхідно пред’явити документ, переконати прикордонників що ви не збираєтесь в сусідню Румунію і не будете порушувати державний кордон України. Вам видадуть перепустку, де вказується маршрут і час перебування на ньому. Можна заздалегідь владнати це питання по телефону, можна домовитись одразу по приїзду, принаймні у мене з цим проблем не виникло.
Одразу за заставою дорога розходиться: одна іде далі вздовж Черемоша, інша піднімається вгору праворуч. Наша – та що праворуч. Ця дорога називається «Руський щлях», колись планувалось що вона з’єднає Україну й Румунію. Але поки нею користуються лише прикордонники та місцеві пастухи. Як на гірську дорогу в Карпатах вона дуже в пристойному стані – практично ніде не потрібно злазити з велосипеда. Майже весь підйом то суцільний серпантин, завдяки чому немає дуже крутих ділянок, тож на низьких передачах можна виїхати аж на сам хребет.
Проминувши зону лісу виїздимо на полонину на горі Медвежик(1465 м). Тут відкривається чудовий краєвид на Чорногору, особливо гарно видно Смотрич з Попом Іваном. На південному заході виділяється на фоні інших гір гордий Чивчин. На південному заході височить масив Фаркеу. Сонечко в цей час вже наближається до горизонту, тому потрібно влаштовуватись на ночівлю. Проїхавши ще кілька кілометрів опиняємось на горі Роги(1557 м) біля верхньої застави. Тут прикордонники перевірять наявність перепустки і пропустять вас далі. Недалеко можна зупинитись на ночівлю: трохи далі і нижче застави є полонина, біля колиби є джерело. Якщо ви швидко їхали, і час ще є, можна проїхати до полонини на відрозі гори Криничний(1589 м), там також є колиби і вода. Наявність цих колиб дозволяє не брати намету(лишніх 2-3 кілограми в вело прогулянці це суттєво). З вівчарями домовитись можна, на крайній випадок в хліві в сіні можна заночувати, все ж лишній вантаж не везти, тим більш що ночувати всього одну ніч.
На другий день вирушати бажано чим раніше, адже попереду ще довгий шлях. Особливо якщо ввечері на потяг.
Проїхавши по дорозі від колиб метрів 800, впираємось в шлагбаум. Колючий дріт і прикордонні стовпчики – далі територія Румунії. Хоч смужка землі що знаходиться між дротом і власне стовпчиками і виглядає як дорога, проте по ній їхати не дозволяється – вона виконує функцію роздільної смуги, по слідам на ній фіксуються нелегальні переходи кордону. Хоча прикордонники кажуть що 99% порушників кордону – збирачі грибів, афин, що заходять на територію Євросоюзу з тривіальною метою – для збиральництва
Отож потрібно знайти так звану тилову дорогу, що йде паралельно кордону, але, переважно трохи нижче, траверсуючи всі вершини хребта. Вона в досить непоганому стані, в суху погоду скрізь проїзджабельна, крутих підйомів мало. Від основного хребта Чивчинських гір постійно відходять відроги (Керничні, Боршутин, Перелучний, Добрин, Чурус), які вище зони лісу є полонинами, на них є колиби. Проте використовуються зараз лише колиби на Рогах і Криничній, тобто перших дві, що трапляться вам на шляху. На решті полонин влітку ніхто не живе вже більше 5 років, тому без догляду колиби почали руйнуватись. Зате полонини, де не випасається худоба, буяють квітами і травами вище колін а то й по пояс. В липні цвіте багато звіробою, через що схили хребта помережені жовтими цятками.
Чим далі їдемо, все чіткіше вимальовуються обриси Чичина. Його важко сплутати з якоюсь іншою вершиною. Навіть здалеку видніються скелясті виступи на ньому.
Їдучи тиловою дорогою, ми траверсуєм не лише основний хребет, а і частково всі його відроги. Проїхавши Фуратик (1525 м) і Ледескул (1587 м), траверсуєм г. Боштурин (1570 м). Дорога проходить через полонину Старостая, спускаючись до колиб. Прямо на дорозі є джерело. Звідси відкриваються чудовий краєвид на гори Чурус( ), Велика Будийовська( ), Чивчин( ). Тут варто перепочити, пообідати, поповнити запас води перед досить стрімким підйомом на г.Велика Будийовська. На неї можна підніматись одразу з хребта, але тоді підніматись потрібно просто влоб. Можна об’їхати запущеною дорогою, що траверсує гору, на шляху трапиться досить потужний потічок. Тут краще знову запастись водою, найближчу годину – півтори води не буде. Проїхавши таким чином по стежці, що йде по колишній зарослій дорозі, все одно стикаємось з необхідністю злізти з сідла і йти пішки з ровером вгору на хребет. Хоч на гору і є дорога, кут нахилу не дозволяє їхати на велосипеді, тому доведеться попхати його трохи перед собою. Піднявшись, бачимо, що тилова дорога закінчується, або краще сказати переходить лінію з рештками натягнутого колючого дроту і йде далі по роздільній смузі між колючим дротом і власне прикордонними стовпчиками. З українського боку кордону) Тут роздільна смуга вже не прокультивована бороною, вона просто перетворена на звичайну дорогу.
Спуск в Великої Будийовської не менш стрімкий ніж підйом на неї. До того ж дорога подекуди розмита, тому особливо розганятись на спуску не варто. Спустившись, бачимо ліворуч невеликий відріг який вінчає скеля, що нагадує вовче ікло. Стан дороги дозволяє приємно їхати і милуватись панорамою румунських Карпат. Далі ми вперше опиняємось на залісненій частині хребта, долаємо кілька не стрімких підйомів і спусків – і ми біля повороту на Чивчин. Вже видно колибу, що притулилась до самої гори. В цьому місці звертаємо по перемичці в сторону Чивчина, що знаходиться трохи збоку основного хребта. Біля колиби потрібно набрати води, адже далі – підйом на Чивчин без дороги чи бодай стежки з ровером на плечах. У мене цей підйом зайняв більше години..
Якщо не вистачає сил, часу чи впевненості – можна об’їхати Чивчин з правого чи лівого боку пристойними дорогами. Якщо вирішили йти через вершину, раджу починати підйом правіше від колиби метрів на 100. На вершині Чивчина є тріангулятор, проте через удар блискавки він має трохи своєрідну форму.. І хто додумався ставити на вершинах гір ці металеві конструкції? З вершини можна довго розглядати пройдений за день шлях, румунські скелясті гори, Чорногору, розлогі полонини хребта Пневе, буковинські Карпати. Словом, є на що подивитись, якщо, звісно, не накрили хмари)
Намилувавшись вдосталь краєвидами починаємо спускатись на полонину Мількову. Її добре видно з вершини Чивчина. Проте починати спуск краще не в сторону полонини, а трохи лівіше, адже в тому місці багато скелястих виступів. Десь за пів години виходимо до колиб. Влітку вони так само як і багато попередніх, стоять порожні. Це пояснює стан дороги, по якій ми рухаємось далі. Оскільки немає необхідності їздити на полонину – дорогу ніхто не розчищає від повалених вітром дерев.
Піднявшись трохи від колиб на локальну висоту 1468, бачимо, що далі дорога роздвоюється – ліворуч іде досить пристойна гравійна дорога, праворуч піднімається не дуже помітна ґрунтовка. Ліва дорога виводить на гору Дикий Камінь(1437 м) і тут закінчується. Спускатись з неї до притоки Черемошу потоку Добрин – добрих дві-три години по крутому схилу порослому малинниками і заваленому деревами. Сюди йти не раджу.. Нам – праворуч. Раніше цією дорогою їздили кіньми і авто за сиром на полонину, але тепер ця дорога також завалена деревами. Оскільки інших варіантів немає – спускаємось по ній. До Черемошу спустимось в місці впадіння в нього потоку Добрин. Щоб вийти на гравійну дорогу потрібно буде вбрід перейти Добрин, тоді по двом колодам, що залишив від містка весняний паводок, перейти Чорний Черемош.
По правому березі річки йде добра гравійно-грунтова дорога, їдучи нею за течією Черемошу скоро виїдемо в Буркут – невеличке село, відоме своєю мінеральною водою, що тече з-під землі вже газована. Якщо в самому Буркуті ви її не знайшли, то по дорозі на Шибени обладнане місце для пиття унікальної води точно не проґавите. Від застави в Шибенах їдемо вже знайомою нам дорогою до Ільців.
За середнього темпу їзди, в Ільцях ви будете вже пізно ввечері, тому пропонуються такі варіанти добирання назад:
1. Єдиний варіант поїхати на два дні і встигнути: з Ільців замовляти бус до Франківська, а в Київ брати квитки на потяг №142Л ЧЕРНІВЦІ МОСКВА, що відходить з Франківська в 1:32 і прибуває в Київ о 13:32.
2. Другий:продовжити маршрут до трьохденного, на другий день заночувати на березі Черемошу в місці, де ви спустились на нього з Чивчина, третій день встати в 5 ранку, спокійно проїхатись вздовж Черемошу, попити буркут, покупатись і доїхати в Ворохту. Звідти в 10.20 їде ранкова «Рута»(потяг № 6404 Рахів-Івано-Франківськ).
3. Ну і третій, також розрахований на продовження поїздки ще на один день: крутити педалі до Ворохти, тоді сісти в потяг№606 Рахів – Львів в 3.10 ночі, виспатись, в 7 ранку виходим у Франківську або о 10.10 - у Львові, катаємось, в вечері сідаємо на один із багато чисельних київських поїздів і на наступний ранок вдома.
Фотки тут