Замок у Скалаті побудовано у 1630 р. польским мечником Кшиштофом Віхровським у формі неправильного чотирикутника. На той час замок охороняв під‘їзди до міста, а зараз знаходиться в самому центрі населеного пункту. З півночі та південного сходу оплот міста оточував рів глибиною до 2 метрів, заповнений річковою водою. З двох інших боків доступ до фортеці перекривали болота.
Найдовшою була північна сторона форпосту (92 м), південна і західна мали по 72 метри, найкоротша східна стіна була 63 метри завдовжки. На рогах стояли (і поки ще стоять) п'ятикутні в плані вежі.
Замок постраждав у 1648 та 1651 роках від Хмельниччини: озброєні загони бідноти захопили і зруйнували фортецю.
Під час воєн з турками (1672р.) фортеця була сильно зруйнована та втратила свої оборонні функції

Замок, розташований у містечку Сатанів, на високому березі річки Збруч, збудували литовські феодали Ондровонжі для захисту міста від турецько-татарських набігів. Замок в плані п‘ятикутний, не зовсім правильної форми. До наших часів збереглися лише три башти. З них відкривається неповторний краєвид на долину Збруча та Подільські Товтри...
Побудований у XV ст. на місці більш ранніх укріплень XIV ст. Наприкінці XVI ст. був розширений, за планом він п'ятикутний, не зовсім правильної форми: три боки завдовжки більше-менше по 105 метр., четвертий бік 85 м. і п'ятий південний 65 м. Вся площа замку займає приблизно 1,5 гект. На всіх рогах п'ятикутника були башти, а між баштами, як звичайно були мури.

Руїни замку знаходяться на вузькому скелястому виступі, схили якого стрімко спадають до заплави річки Збруч. Форма мису визначила видовжену нерегулярну конфігу­рацію укріплення, що складалося протягом ХІV-ХVІІ ст. Заснував його на місці давньоруського городища, зруйно­ваного татарами, литовський князь Корятович у середині XIV ст. Неодноразові руйнування укріплення татарами та волохами, збройна боротьба між польськими й козацьки­ми військами, спонукали до постійної розбудови й зміцнення замку.

Оборонный замок тут побудований у 1639 р. тодішніми власниками Концькими у формі прямокутника з 4-ма баштами по кутах, з арсеналом та в‘їздною брамою. Не дивлячись на досконало вибране місце (замок розташовано на високім пагорбі, над рікою) фортецю неодноразово брали татари і турки. Відомо, що в липні 1648 р. козацькі війська вигнали з замку польський гарнізон.
У 1672 р. турецький султан Магомет ІV, повертаючись з Бучачу після підписання договору з Польщею, захопив замок і перебував тут певний час зі своїм військом. 1675 року Ян ІІ Собеський наказав обложити твердиню. Під час облоги оборонні споруди зазнали значних пошкоджень. В тому ж році в зруйнованій фортеці засів польський зрадник Кричинський з загоном липків (татар). Пізніше, в 1687 р., вже татарські загони взяли в облогу поляків.
Кривчанський замок був важливим стратегічним пунктом у воєнних діях Польщі проти Туреччини.
У 18 ст., коли життя стало спокійнішим, відпала загроза нападу татар і турків, замок відреставрували. До середини ХІХ ст. він служив за житло і був власністю Гойовських (за іншими даними Голейовських). Масової руйнації фортеця зазнала у ІІ пол. ХІХ ст., коли вона перейшла у руки Л. Зейдмана. Камінь з північної, західної, східної стін і з 2-ох веж розібрали для будівництва винокурні і житлових будинків.

Кришталева — печера в селі Кривче Борщівського району Тернопільської області. Геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення.
Досліджена довжина — 23 км. Середня ширина ходів — 2,0 м, середня висота — 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °C).
Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери та негативному впливові на ріст і збереження кристалів.
Перед гостями печери — два з половиною кілометри екскурсійної траси, півтори години шляху у світі казки. Перші 480 м вхідного коридору спочатку насторожують кожного відвідувача. Під ногами кольоровими плямами жевріють тьмяні відблиски світильників. Склепіння та стінки вилискують крупнокристалічним темно-коричневим гіпсом, гладенько відшліфованим стародавніми водами. Ліворуч і праворуч зачаївся морок, ховаючи напівзасипані отвори бічних відгалужень.

Богит - гора на кордоні Тернопільської та Хмельницької областей України, 417м. над рівнем моря, з ІХ по ХVIIст. була центром Слов'янського культового комплексу в Медоборах. Вперше Богит дослідив археолог А. Кіркор в кінці 19 століття. А ось те, що Богит насправді був одним із центрів, причому потужних, Слов'янської Віри після запровадження християнства в Києві, було доведено експедицією 1984 року під керівництвом І. Русанової та Б. Тимощука (співробітники Інституту археології АН СРСР) і М.Ягодинської (співробітниці Тернопільського краєзнавчого музею).
Недалеко від Богит, в річці Збруч, 1848 року знайшли так званого Збручанського Свентовита. У перших закладених тут шурфах була виявлена кераміка скіфів - святилище на горі Богит існувало зі скіфських часів (6-7 ст. до н.е.).

_________

_________

_________